Історичний нарис. Тамплієри

Магазин олов′яної мініатюри ′Iron Fox′ відкриває серію статей під загальною назвою ′Історичний нарис′.

Сьогодні ми познайомимо вас із тамплієрами.

Хрестоносці… Почувши це слово багато хто відразу уявляє собі лицаря в білому плащі зі знаком хреста. Адже це вірно лише частково. Статус хрестоносця був тимчасовим і діяв лише на період Хрестового походу, а лицар, що вступив у духовний орден, служив довічно.

Одним із найвідоміших сьогодні духовно-лицарських орденів можна назвати орден Тамплієрів, багато в чому завдяки літературним романам моторошним містично-фантазійним трилерам кіноіндустрії.

Що ж уявляв собою «Орден лицарів Храму» та його таємничі адепти насправді? Ось про це і буде наша невелика розповідь.

Датою заснування ордена Тамплієрів вважається 1120 рік, коли братство лицарів було визнано собором Єрусалимського духовенства, і король Балдуїн ІІ передав їм замок на місці мечеті аль-Акса на храмовій горі. Серед європейців цей замок знали за назвою «Храм Соломона» і, таким чином, орден отримав назву «Орден Храму», а його лицарі стали храмовниками або тамплієрами (від temple - храм). У 1129 році Статут ордена був затверджений римським папою, і братство ордену стало не тільки захищати паломників, а й розвило бурхливу господарську та кредитно-банківську діяльність. Обітниця некорисливості, яку давали брати, аж ніяк не перешкоджала цьому, адже «це не для себе, а для ордену і на славу
Господа».



Володіння ордену розросталися, вони ділилися на провінції та командорства. Командорство по суті було великою фермою, де зазвичай проживали і вели свою діяльність кілька братів-лицарів. Віддалене володіння називалося кам`ерою, нею керував один лицар або орден здавав його в оренду. Хоча володіння були розпорошені по всій Євразії, брати постійно підтримували зв′язок завдяки чітко налагодженій роботі пошти та регулярним капітурам (зборам командорів).

Цілком зрозуміло, що діяльність ордену вимагала участі багатьох людей різних професій, і всі, хто носив плащ тамплієра, не могли бути лицарями ордена. Лицарі були основною військовою силою та адміністрацією. Зброєносці, піхота, а також працівники та майстри називалися сержантами. Зовні вони відрізнялися за кольором плаща та сюрко. Білі плащі носили лицарі, чорні – сержанти. Крім того, в ордені були й свої брати-священики.



На початку існування братства лицарями могли стати люди різного походження після випробувального терміну, але зі зростанням ордену перевагу стали віддавати тим, хто мав шляхетне походження. Не приймали тих, хто не досяг повноліття, злочинців та відлучених від церкви. Щоправда, перед обличчям постійних втрат у боях стали брати «лицарів-розбійників» для «перевиховання′, що, в результаті, вилилося в нові проблеми, бо їх стало занадто багато.

Ритуал посвячення був схожий з прийомом у світські лицарі, але з попередженням про суворе життя, необхідність підкорятися і клятвою дотримуватися безшлюбності та некорисливості. Освітою храмовники не відрізнялися – їх завданням була війна, тому, а може й з якоїсь іншої причини, літописів ордену та інших подібних «внутрішніх» документів збереглося дуже мало.



Ніхто за статутом ордена не міг проводити час у ледарстві, молитви були обов′язкові всім, робота для сержантів і служба для лицарів. Зброя, одяг та їжа надавалися братством. За їх втрату чи необґрунтоване псування було передбачено покарання. При цьому нікого не страчували і не завдавали каліцтва. Заборонялися навіть розваги, які були небезпечні для життя: скачки, полювання тощо. У турнірах лицарі Храму могли брати участь лише з дозволу Магістра – «На славу Господа та Ордену». Братам не дозволялося говорити про справи ордену зі сторонніми. Тих, хто відступив у бою без наказу, позбавляли лицарського плаща, і вони протягом року мали їсти з землі разом із собаками.

Поразки у нових хрестових походах європейських монархів, а також зосередження в руках Храмовників значного багатства призвело до того, що в результаті ланцюга інтриг діяльність ордена була заборонена у 1307 р. у Франції, в 1310 р. в Англії. У 1312 р. папа Клемент IV розпустив орден своєю буллою, в 1314 р. в Парижі були спалені Великий Магістр і магістр Нормандії. У 1319 орден був повністю ліквідований.

Хоча… Конспірологи та фантасти думають інакше.