Український вінок

Вінок (від стародавньо-славянського Вѣно «дар») - плетена прикраса на голову у вигляді кільця: з квітів, листя, гілок та трав.

Використовується в народних костюмах України та Польщі.

У народних традиціях - ритуальний предмет, елемент оздоблення, оберіг.

Оспіваний в піснях і оповитий легендами, український вінок має багатовікову історію. В різних регіонах України вінок називали по-різному: на Поділлі - коробуля, лубок, на Чернігівщині - теремок, на Гуцульщині - плетінь, на Переяславщині - гібалка. Існували й загальнослов′янські назви - вінок, вянок, перев′язка, чільце.
Традиції плетіння українського вінка сягають глибокої давнини. За уявленнями наших пращурів вінок символізував повернення рослинного життя, плодоношення землі, жіноче, таємницю життя і смерті. Віра слов′ян в чарівну силу вінка знайшла своє вираження в різноманітті його видів: величальні, весільні, ритуальні, календарні, обереги від всіх бід і неприємностей. Етнографи зібрали опис понад 70 видів українського вінка. Його завжди плели з особливою турботою, в основі українського вінка - любов до природи та повага рідної землі.З давніх часів вважалося, що ця прикраса наділена магічною силою - захищає від напастей та зберігає здоровья.

Плетіння вінка було не просто забавою - важливо було знати з яких квітів його плести і скільки їх повинно було бути. Кількість і набір квітів у вінку НЕ БУЛИ раз і назавжди ЗАДАНИМИ, ВСЕ залежало від різних обставин: для дівчини або для жінки він плететься, від її віку, від виду вінка та його призначення. Вінки мали значні територіальні відмінності.
Так, у Середньому Подніпров’ї розмір квітів поступово зменшується в напрямку потилиці, коли на Поділлі «квітчалися» в протилежному напрямку. На Західній Україні звиті вінки прикрашали уплітами, ґерданами зі скляних намистин, листками позолоченого барвінку тощо, на Івано-Франківщині доповнювали уплітками — жмутами різнокольорової вовни, яку прив’язували до кіс і опускали на плечі. Гуцулки носили звиті вінки зі стеклярусу та стрічок, штучних квітів і павиного пір’я — карабулі.

На Західній Україні у вінок вплітали маленькі металеві пелюстки. Подекуди використовували березову кору, роблячи з неї діадему, прикрашаючи тканиною та коштовностями, а внизу підвішуючи бляшки чи намистинки.

На Вінниччині у святкові дні дівчата прикрашали голову волочковими вінками, основу яких робили з чорної, а деталі з різнокольорової тасьми, чорного плису, на які нашивали різнобарвні вовняні кульки (кутасики), нитки, намистини, ґудзики. Різновидом вінка була «квітка» — стрічка з нашитими на кружечок з вовняної тканини з двох боків квітками із призбираних стрічок, яку оздоблювали намистинками, бісером.Вінки Полісся свідчили про майновий стан дівчини: чим заможніша, тим пишніший вінок. У небагатих селянок віночок являв собою переплетений обруч, тоді як у заможних дівчат міг складатися з кількох перевитих обручів, і навіть інколи походив на суцільну квіткову шапку. Більшість вінків носилося без стрічок, їх вплітали лише у весільні.