Історія металевих нашийних прикрас в Україні

Історія орнаментальних прикрас у народному мистецтві відображає історію розвитку українського народу, його культурні й релігійні традиції, навколишню природу та традиційні види ремесел.
Народні умільці з великою любов’ю виготовляли прикраси, вкладаючи в них свою творчу фантазію. І металеві нашийні прикраси є чудовими зразками народної творчості, які свідчать про великі художні здібності народних майстрів - від трипільців до сучасних.
Під час проведення досліджень у наукових джерелах в межах проєкту “Прикрасний метал: металеві елементи традиційних українських нашийних прикрас” було визначено основні віхи історії металевих нашийних прикрас в Україні. Виявили, що значну кількість історичних металевих нашийних прикрас можна оглянути серед експонатів Національного музею історії України.


Металеві прикраси Трипілля, кімерійців, скіфів та сарматів

Територію сучасної України заселяли почергово трипільці, кімерійці та сармати. А відомості про найдавніші прикраси з металів дійшли до нас як археологічні знахідки.
У IV тис. до н.е. жінки племен - носіїв трипільської культури носили намиста, виготовлені з міді, та місяцеподібні підвіски. Трипільці володіли плавленням металів і литвом у ливарні форми з глини, у яких виготовляли в тому числі прикраси.У добу пізньої бронзи (в останній чверті ІІ тис. до н.е.) широко поширились металеві прикраси: гривни, разки намиста, підвіски-лунниці, нашийні бляшки, медальйони з бронзи, золота та срібла.
Із прикрас кімерійців відомі шийні гривни та фібули з намистинами.

Жінки-скіф’янки прикрашали шию золотими пластинками. А масивні прикраси – пекторалі (як знайдена під Товстою Могилою на Дніпропетровщині) мали право носити лише скіфські царі. Серед знайдених прикрас скіфів – бронзові та золоті прикраси у звіриному стилі, виготовлені в техніці лиття.
Прикраси сарматів – гривни, фібули та металеві намиста, виготовлені у техніці лиття за восковою моделлю «втрачений віск». У місцях проживання сарматів черняхівської та антської культури, які частково прийняли християнство, в Чернівецькій області на Буковині знайдено двобічні ливарні форми хрестиків та срібні і бронзові натільні хрестики. На території Галичини в Галичі на Львівщині знайдено хрестики-енколпіони та хрестики-клейма, у тому числі із зображенням Богоматері та Розп’яття.


Нашийні металеві прикраси Київської Русі

Прикраси з металів придніпровських слов’ян середини першого тисячоліття - це фібули, підвіски та бляхи, відлиті з бронзи, поєднані між собою ланцюгами, кільцями та видовженими пластинками. Біля Канева було знайдено хрести-енколпіони, золоті і срібні натільні іконки.
У IX-X століттях в Київській Русі центрами художніх ремесел, у тому числі металообробки, були міста, зокрема, Київ. Майстри при князівських дворах виготовляли прикраси із золота та срібла, а для простих міщанок – з намиста з металевих намистин та різних за формою підвісок (круглих, овальних, лілієподібних, хрестоподібних) з бронзи, жовтої міді, олова та свинцю. Також були поширені нашийні бронзові і срібні гривни – виготовлені з одного шматка металу, часто скручені з дроту. Серед підвісок виділялись вишуканістю лунниці, прикрашені кружечками, трикутниками та ромбиками. У X - XІ століттях поширився звичай підвішувати в намистах монети (срібні римські динарії, арабські дирхеми), а також спеціально виготовлені їх імітації.

Були поширені також розквітлі нагрудні хрести-енколпіони, які проникли з візантійського мистецтва як символ духовної перемоги християнства. У княжому Києві та у Галицькій державі у IX-XIII століттях серед методів литва домінувало два: по восковій моделі та у ливарні формочки багаторазового використання. З бронзи, срібла та різних сплавів давньоруські золотарі відливали понад 20 різних типів натільних та одягових прикрас. На Замковій горі у Львові, на території давнього Галича та на Волині знайдено прикраси з бронзи та срібла, у тому числі хрести-енколпіони.

Основні мотиви орнаменту прикрас – геометричні. На багатьох прикрасах була поширена кривулька – безконечник, бігунець, вужик. Часто траплялись кола, які мали оберегову функцію, бо не мають ні початку, ні кінця і вважаються універсальним знаком божественного космосу і Божества. Також були клинові, лілієподібні мотиви. З прийняттям Руссю християнства у прикрасах з’явився квітковий орнамент.
Найпоширеніша техніка металообробки – литво за восковими моделями у кам’яних формах для виливання.
Але татаро-монгольське нашестя 1240 року і подальша залежність від Золотої Орди призупинили розвиток мистецтва Київської Русі.

Нашийні металеві прикраси в Україні у ХІV-ХIX століттях

Після входження західних й південних земель колишньої Київської Русі до складу Великого князівства Литовського та Королівства Польського, які згодом об′єдналися у Річ Посполиту, у ХІV-ХVIII століттях ремесло золотарства знову розвинулось у багатьох містах: Києві, Львові, Галичі, Кам’янці-Подільському, Луцьку, Белзі, Полтаві, Прилуках, Ніжині, Глухові, Чернігові, Харкові та ін. Основними металами були золото, срібло та інші кольорові метали, а серед видів золотарських виробів переважали металеві філігранні намиста та підвіски – хрестики, монети, іконки, медальйони і дукачі.
До середини ХVII століття провідним центром золотарства в Україні був Львів, а у 1 половині ХVIII століття – перемістився до Києва. Українські золотарі створювали оригінальні та високохудожні твори яскравого національного колориту в техніці литва, карбування, травлення, гравіювання, філіграні та ін.
З ХVII століття у Східних Карпатах на Гуцульщині та Бойківщині (сучасна Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська, Львівська області) широко розвинулось мосяжництво (від польськ. mosiadz – жовта мідь, латунь) - художня обробка металів (міді, латуні, бронзи, сплавів міді, олова та сурми). Народні майстри виготовляли різноманітні прикраси – згарди із хрестоподібними підвісками та застібки-чепраги із латуні, міді та нейзильберу з геометризованим декором і давньою язичницькою символікою.

А у східній частині теперішньої території України головне місце в декоративному комплексі прикрас займали дукачі – карбовані медальйони або золоті монети, які висіли на ланцюжках або підвішувались до брошки-банта. В окремих регіонах місце дукача займав нагрудний рясний хрест. Дукачі і хрести виготовляли з міді, срібла чи білого сплаву за технікою лиття або штампування.


Нашийні металеві прикраси в Україні у ХХ-XXI століттях

На початку ХХ століття в Україні розвинулось промислове виробництво ювелірних прикрас, але їх тиражування негативно вплинуло на художній рівень рукотворних виробів і міське золотарство стало занепадати. У роки Першої світової війни занепав також мосяжний промисел.
У період між двома війнами відбулось піднесення золотарського промислу галицьких українців, але спеціалізувались вони головним чином на виробах релігійного вжитку. Разом з тим, через радянську владу на сході України виробництво народних прикрас з металу (дукачів) майже повністю припиняється. Така сама доля спіткала й золотарів і мосяжників заходу України після поширення радянської влади на ці території та початку Другої світової війни.
Прикраси радянських часів – фабричні, уніфіковані та переважно позбавлені українського національного стилю. Разом з тим, в СРСР існували художні ювелірні майстерні, які створювали справжні витвори мистецтва. Такі речі не сягали покупців, їх показували на виставках, але іноді їх дизайн переробляли та пускали в тираж фабричного виробництва.
Відхід від загальних радянських тенденцій дозволяли собі ще й індивідуальні митці-мосяжники Гуцульщини та Буковини, які створювали унікальні авторські металеві вироби у стилі традиційних українських прикрас.

Після відновлення незалежності України мотиви традиційних українських прикрас почали поступово повертатись до промислових ювелірних виробів і до творів мистецьких майстерень та індивідуальних митців. Особливо відчувається національний колорит і традиції українського золотарства та мосяжництва у прикрасах XXІ століття: у фабричних прикрасах втілюється слов’янська та українська символіка, а мистецькі майстерні та індивідуальні митці відтворюють традиційні згарди, дукачі та створюють українські намиста в етно-стилі з сучасними металевими елементами. Твори сучасних митців різняться лише в тому, яке начало переважає: ексклюзивна мистецька складова чи комерційна. І кожен дизайнер та митець обирає самостійно: чи його вироби є творами мистецтва, чи мистецьким ремеслом.

Зоряна Куриляк

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Ганна Врочинська. Українські народні жіночі прикраси ХІХ— початку ХХ століть. — Київ: Родовід, 2024.
Ганна Врочинська. Історія традиційних українських прикрас. - Київ: Балтія - Друк, 2020.
Ганна Врочинська. Українські народні жіночі прикраси XIX — початку XX століть. Частина 1 - Київ: Родовід, 2015.
Ганна Врочинська. Українські народні жіночі прикраси XIX — початку XX століть. Частина 1 - Київ: Родовід, 2015.
Ростислав Шмагало. Енциклопедія художнього металу. Том І. Світовий та український художній метал. Класифікація, термінологія, стилістика, експертиза. – Львів: Апріорі, 2015.
Ростислав Шмагало. Енциклопедія художнього металу. Том ІІ. Художній метал України ХХ – поч. ХХІ ст. – Львів: Апріорі, 2015.