Народження Морської зірки (поезія творчості).

Наші сни... Наші реалії... Які вони? У павутинках днів, буває, примариться мрія. У золотій рамі, ледве розрізняється. Як неясний візерунок, який потрібно розгадати, прочитати і втілити в життя. Якісь смутні обриси цієї мрії промальовані гілками дерев за вікном. Павутинкою, що з′явилася в кутку кімнати, промінцем сонця, що сходить над морем. Одинокою, викинутою на берег медузою, морською зіркою на дні моря. Треба шукати...



«В хрустальный шар заключены мы были,
И мимо звезд летели мы с тобой,
Стремительно, безмолвно мы скользили
Из блеска в блеск блаженно-голубой.»

Володимир Набоков

Моя морська зірка народилася на темно-синьому джинсовому полотні.



Вона виникала поступово, промальовуючись натиском олівця білого кольору. Вона пахла морем і пристрастю, вона повинні була висловити свободу.

Якби була можливість, я б вишила свою морську зірку на парусині, але і джинсова тканина кольору індиго годилася, тому що саме вона своїм створенням зобов′язана морякам Генуї.

У зірки повинен був виникнути центр, щось, що привертало б увагу. Щось дуже привабливе і древнє, щось дуже чисте. Так, центр морської зірки, немов центр світу, мав бути білосніжним. Кераміка, один з перших, може навіть найстаріший, створений людиною матеріал, підійшла.



Народження зірки було для мене загадкою, вона виникала ніби сама по собі в переплетенні шнурів і бісеру, спалахуючи морськими краплями кварцу і скла.



Чи не виникало сумніву в тому, що зірка мала потребу в золотій оправі: металу і тасьми. Золото, якумога найбільш божественно підходить до відтінків глибокого синього кольору і блакитного дихання бісеру.



І ось зірка переді мною, немов викинута хвилею на берег до моїх ніг мрія. І, здається, ніби у неї є душа, і навіть є серце. Темно-синього, глибокого кольору сьомих небес. Можна вигадувати, якою буде наступна прикраса.